Складні відтінки рожевого, живопис на склі та документальні фото Ранчукова – Марина Полякова рекомендує найкращі виставки Києва

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

До живопису харківської художниці Поліни Кузнєцової важко підібрати дефініцію, це не гіперреалізм, не сюрреалізм, хоча одне з визначень сюрреалізму – сплетіння сновидінь з реальністю, – здається підходить. Але давайте внесімо уточнення – не сну, а мрії, і так буде вірно, принаймні щодо робіт, які Поліна привезла до Києва. Очевидно, річ у тому, що сновидіння можуть бути неприємними, навіть страшними, а мрії – ніколи. І Поліна поєднує складний, тонкий живопис з відчуттям польоту, паріння над світом, над полями й лісами (вона взагалі майстер природних ландшафтів, уважний та люблячий). Якоїсь казковості, безтурботності, але й глибини додають рожеві драпіровки, рожевий одяг, рожеві пустелі – складні відтінки рожевого обіграні на багатьох полотнах. Виявляється, колір, який вважається зараз майже вульгарним, має трансцендентні властивості, він багатий, він сяє з середини, від нього йде тепло. На темному або глибокому синьому тлі рожевий – хоча це просто троянда чи плащ від дощу – стає дорогоцінністю. Доповнюють експозицію відео з історіями знайомих і друзів авторки (підґрунтя виставки цілком конкретне, матеріали художниця збирала довго), та легкий, прозорий металевий кораблик, двійник тих паперових білих, що блукають полотнами. І важче знайти більш місткий символ мрії.

Центральний будинок художників (вул. Січових Стрільців, 1)

Зовсім інший за стилістикою й технікою, але схожий за намірами – мрійте, фантазуйте, подорожуйте – проєкт вінницької художниці Лілії Задоянчук, яка надихалася кольорами Південно-Східної Азії. Якщо Поліна Кузнєцова показує красу нашої тихої природи (яким же неймовірним може бути осіннє різнотрав’я!), то у Лілії все горить, палає смарагдовим, бузковим, кораловим, іскрить блакиттю. Маленька ящірка перетворюється на гору коштовностей, і без сумніву вона була б королевою серед українських сіреньких, трохи зелененьких плазунів. Живопис на склі – авторська техніка Лілії Задоянчук, в ній художниця досягає ефекту майже керамічної матеріальності. Чималу роль у такій мімікрії відіграла професій Задоянчук – театральний художник. Багато років вона працювала у Винницькому музично-драматичному театрі керівником художнього цеху, а кому як не цим майстрам ілюзій  творити чудеса? Скляні феєрії потребують великого часу, на виготовлення однієї уходить майже місяць. І це очевидна метафора того, якими зусиллями була створена краса земної природи, і яка вона беззахисна.

Мала галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)

Виставка архіву фотографа Олександра Ранчукова, а саме відсканованих негативів та світлин 1980-х років, нагадує алхімічний пошук секрету талановитості. Які саме прості інгредієнти при яких умовах перетворюються на шедеври? Дійсно, на перший погляд те, що робив Ранчуков, зовсім невигадливе, він і наміру не мав якось вразити. Навпаки, свідомо прагнув сухої документальності, педантичної фіксації того, що бачив, виходячи до міста з фотоапаратом. Ну що такого в цьому засніженому дворі з припаркованими автівками? В цих київських вулицях, що завжди лізуть вгору? В напівпустих літніх площах? Але раптом ми бачимо справжнє життя й справжнє мистецтво, хоч і наголошував сам Ранчуков, що документальна фотографія не є мистецтвом. От і зрозумій цих геніїв.