У Київському театрі оперети довгоочікувана прем’єра – мюзикл «Доріан Ґрей».
Мюзикл за мотивами роману Оскара Вайлда був створений 1990 року в Угорщині композитором Матяшем Варконі на лібрето Гунара Браунке та Яноша Ача. Він з успіхом прокотився Європою, але потім зі сцени зійшов – щоб відродитися 2018 року у Будапештському театрі оперети, де його і побачили художній керівник Київської оперети Богдан Струтинський та головний балетмейстер Вадим Прокопенко. Мюзикл мав усі якості хіта: сюжет, музичне рішення, сценографія, емоційний влив… Але було одне «але», «Доріан Ґрей» йшов на маленькій сцені, яка має назву «Театр Імре Кальмана» (і зал там розрахований усього на 200 місць).
Далі почався доволі складний процес отримання ліцензії на постановку мюзиклу у Києві, переклад з угорської, адаптація сценографії під велику сцену, аранжування музики під великий оркестр… І коли все було готове, почався ковід. Київський глядач довго чекав прем’єру (за цей час, до речі, Оперета провела велику реконструкцію), але чекав недаремно. «Доріан Ґрей» – мюзикл європейського рівня на по-новому технічно оздобленій сцені.
Сюжет роману, створеного Оскаром Вайлдом 1890 року, вкладається в одну фразу: британський аристократ віддається усім порокам, але роками залишається молодим і прекрасним, тим часом як його портрет, створений талановитим художником, стає дедалі огиднішим, бо віддзеркалює душу Доріана, що невідворотно гине. Можна сприймати цей роман як християнську притчу, в якій негідник хоч наприкінці життя розкаявся, але насправді-то Вайлд змалював реалії свого часу. «Золота молодь» витрачає батьківські гроші на примхи, королева Вікторія старіє, а разом із нею відходять у минуле суспільні настанови та ідеали, які вже не розділяє нове покоління. Моральна дезорієнтація та старий правитель – не той ґрунт, на якому ростуть чесноти.
У мюзиклі добре передана атмосфера часу, є навіть місце політичним новинам та переляку доброчесних британців від новітніх жінок, котрі вимагають – який жах! – суспільних прав. Але головна лінія, життя Доріана, його шлях від романтичного юнака, щиро закоханого у прекрасну Сибіл, до потвори, яку вже не можуть наситити аніякі пороки (Вайлд їх не змальовує детально, але автори мюзиклу тему поглибили), тримає у напрузі та розчулює.
Очевидно, що для якісного мюзиклу замало гарної літературної основи та відсилань до історичних реалій, бо мюзикл – це насамперед театральне свято, насолода від видовища. Київська оперета створила високоякісне шоу, в якому всі елементи співпрацюють. Сценографія Олександра Білозуба найвигідніше демонструє нові технічні якості сцени, яка отримала поворотне коло, і значить можливість динамічної переміни декорацій. Центральний символ – монструозна картинна рама, візерунчатий золотий багет, який може бути і розкішним, урочистим, і страшним, кривавим, вугільно-чорним. Художниця з костюмів Алія Меженіна надихнулася картинами прерафаелітів, вигадала небувалі тканини, і, головне, зверніть увагу, як у костюмах головних героїв обіграна ідея двійництва, котра є у «Доріані» головною. Музика Матяша Варконі має ледь вловний угорський флер, вона велична і романтична, котиться навалою й ллється струмками (окремо треба виділити віртуозні складні дуети), а тема Доріана – дійсно зіркова.
Головного героя грають провідні молоді актори: Віталій Іванов, Валерій Мирошниченко, Петро Челялі та Олексій Кирилов, на якого була покладена відповідальність прем’єри. Це їхні обличчя на буклеті мюзиклу спотворюють навіть не зморшки – тріщини, немов на сухій землі. Арістотель вважав душу формою тіла, його суттю, причиною існування. Тіло, душа якого гине, перетворюється на сухий кокон, на домовину.
До речі, створення афіші мюзиклу – де на рухомому, аморфному обличчі Доріана відблискує червоне світло геєни, – перетворилося на окремий художній проєкт. Студенти кафедри графічного дизайну і реклами КНУКіМ розробили чимало варіантів, найкращі з яких демонструються на другому поверсі Оперети. Контроверсійність зовнішнього та внутрішнього, утаємниченого, символічно розкривається різними засобами. І хай нікого не введе в оману ангельська подоба Доріана Ґрея, бо це тільки оболонка, за якою пітьма.
Текст: Марина Полякова
Світлини надані Київським театром оперети
